Education and Science in the System of Social Development of Ukraine (in Ukrainian)

Background and aim of study

Будь-яка актуальна проблематика освіти і науки – це “вічна декларативна проблематика”, якщо її розв’язання базується навіть на результативному, але все ж тимчасовому усуненні різнопланових наслідків. Однак саме першопричини проблем, де провідними є, наприклад, “невідповідність фінансової винагороди фізичним та інтелектуальним затратам науково-педагогічних працівників”, “знецінення соціального статусу вченого”, зрештою – “суспільна дискредитація феномена “вищої освіти”, який завжди асоціювався у громадян з найвищим ранговим інтелектуальним показником його суб’єктів, пояснюють сучасний кризовий стан освіти і науки в Україні, який, відображаючи задавнені, з 1990-х рр., несприятливі соціально-економічні трансформації, вже давно сягнув “апогею”.

Research methods

Предметом нашого лонгітюдного дослідження разом з поперечними зрізами є закономірності розвитку сучасної української освіти і науки. Базові методи дослідження: 1) теоретичні (системноструктурний аналіз, історико-логічний аналіз); 2) емпіричні (анкетування, аналіз продуктів діяльності, спостереження, біографічний метод, контент-аналіз, нестандартизовані самозвіти, моделювання), 4) математичні: кореляційний аналіз, рангування даних.

Results

У хронології 1990–2019 рр. виокремлено умовні етапи розвитку освіти і науки України, позначених прогресуючою девальвацією феномена “вищої школи” (як приклад, для кожного етапу наводиться одна із системних характеристик): 1) етап романтичних сподівань (1991–1994 рр.): “прагнення створити якісний вітчизняний освітній простір на основі власних творчих здобутків у поєднанні із західноєвропейськими освітніми досягненнями” – і, водночас, “абсолютизація стагнаційних процесів у системі освіти СРСР, скептицизм в оцінці вітчизняного освітнього і наукового потенціалу разом з абсолютизацією вже західноєвропейської університетської освіти”; 2) пошук власної державницької освітньої моделі (1994–2001 рр.): “масове створення університетських установ під егідою забезпечення реального доступу громадян до здобуття якісної вищої освіти” – “тотальна комерціалізація навчання і, як, наслідок, тенденційне зниження професійних вимог до студентів у ситуації їх полярної готовності до вишівського навчання (передусім – інтелектуальної)”; 3) етап початкової системної інтеграції у західноєвропейський освітній простір (2001–2005 рр.): “приєднання України (2005 р.) до Болонської декларації (1999 р.) про стандартизацію підходів в організації навчання і функціонування вищої школи в ЄС” – “стрімке зростання навчальної “бухгалтерії” в оцінці успішності студентів, що започаткувало першу “паперову хвилю” в навчально-методичній документації викладачів, відволікаючи їх від реальної розвивальної суб᾽єктної взаємодії”; 4) етап самостійного впровадження закладами вищої освіти КМСОНП, або кредитно-модульної системи організації навчального процесу (2005–2010 рр.): “розроблення теоретико-методологічних основ КМСОНП, або набуття неформальної навчальної автономії” – “відносна збалансованість управлінських взаємин з центральними освітніми інстанціями”; 5) централізація вищої освіти (2010– 2014 рр.): “стрімке накопичення декларативної навчально-методичної документації” – “трансформація викладача як творчої особистості у чиновника”; 6) етап проголошення децентралізації вищої освіти (2014 –…): “стабілізація тенденційного зниження у суб’єктів “вищої школи” професійної або навчально-професійної мотивації”.

Conclusion

1. Проблеми освіти і науки – це державні проблеми, а не проблеми лише окремих закладів вищої освіти. Як наслідок, стабілізація несприятливих першопричин таких проблем є обов’язковим дороговказом безперспективного розвитку освіти і науки в цілому (втрата ініціативності, розроблення малодоказових технологій тощо), зрештою – занепаду, а, значить, прогресування соціальноекономічних, воєнних загроз тощо для безпеки держави. 2. Основним суб’єктом у стратегічному розв’язанні проблем освіти і науки є науково-педагогічний працівник як вчений, але в умовах сучасних соціальних викликів для професійного саморозвитку (відсутність доказового посадового диференційованого навчального перевантаження, розроблення декларативної документації тощо) він реально чи потенційно неспроможний інтенсивно продукувати якісні навчально-наукові результати.

DOI and UDC

DOI: 10.26697/ijes.2019.4.16; УДК: 351.851+351.854:316.42/43(477)

Information about the authors

Поліщук Валерій Миколайович – доктор психологічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, професор кафедри психології та соціальних практик, Київський університет імені Бориса Грінченка, Kиїв, Україна.